Минулого вікенду відбулися наші 12-годинні майстер-класи WenDo — з асертивності та фізичної й психологічної самооборони для дівчаток віком 10–11 років.
Це були два насичені дні, сповнені руху, розмов, сміху, криків, творчості, розваг і важливих відкриттів про власні межі та можливості реагувати у складних ситуаціях.
Мій голос має значення
Одним із важливих елементів майстер-класів була робота з голосом.
Дівчатка тренувалися висловлюватися рішуче та досліджували, як звучить їхній голос, коли вони справді хочуть сказати: «стоп», «припини», «я не хочу», «не зараз» або «залиш мене в спокої».
Було також багато крику — і дуже багато радості від того, що можна кричати.
Дівчатка наголошували, що під час цих вправ почувалися сильними, могутніми, спроможними діяти та впевненими в собі. Тож крик був не просто технікою. Він став досвідом відчуття власної сили та можливості виражати себе.
Що я можу зробити, коли щось здається «якимось дивним»?
У WenDo важливе місце посідає розпізнавання ситуацій, у яких наші межі можуть порушуватися.
Ми говорили про те, що іноді буває складно одразу назвати, що саме відбувається. Ми лише відчуваємо, що щось не так.
Хтось може довго на нас дивитися.
Хтось може йти за нами.
Хтось може штовхати нас або передражнювати.
Хтось може говорити з нами агресивно.
Хтось може порушувати наші межі під час взаємодії з однолітками.
Ми вчилися, що не потрібно чекати, поки ситуація стане справді серйозною, щоб відреагувати.
Ми можемо сказати «ні». Можемо говорити рішучим голосом. Можемо піти геть. Можемо захищатися. Можемо втекти в безпечне місце. Можемо звернутися до інших людей.
І можемо попросити про допомогу.
Просити про допомогу — це мудро і сміливо
Асертивність не означає, що ми завжди мусимо давати собі раду самостійно.
Однією з важливих тем майстер-класів була розмова про те, що просити про допомогу — це ознака сміливості та турботи про себе. Якщо якась ситуація викликає занепокоєння, про неї можна розповісти батькам, опікунам, учителькам, учителям або іншій людині, якій довіряєш.
Дівчатка також ділилися власними історіями. Вони розповідали про ситуації, коли хтось ішов за ними, штовхав їх або передражнював. Ми разом обмірковували, що вони тоді зробили, що відчували та які ще способи реагування могли б обрати.
Йшлося не про пошук однієї «правильної» відповіді. Йшлося про створення якомога ширшого спектра можливостей, якими можна скористатися залежно від ситуації.
Асертивність можна тренувати різними способами
Під час майстер-класів ми використовували не лише рухові вправи.
Дівчатка малювали, створювали комікси, брали участь у рольових сценках та іграх у пантоміму. Зокрема, вони вигадали історію про супергероїню, яка помічає, що хтось починає її переслідувати. Героїня вміє відреагувати, а потім — що не менш важливо — подбати про власну безпеку: піти в безпечне місце та попросити про допомогу.
Під час пантомім ми шукали способи реагування на ситуації, які можуть здаватися дивними, тривожними або такими, які складно назвати словами.
Такі творчі форми роботи дозволяли нам тренувати важливі навички у спосіб, природний і комфортний для дівчаток.
Я маю право вирішувати
Під час однієї з вправ ми працювали з дошками.
Найважливішою була не сама можливість їх розбити. Важливо було ухвалити рішення: чи хочу я це зробити? Чи я готова до цього? Чи хочу спробувати?
Дівчатка відчували, що рішення може належати саме їм.
І що іноді щось не виходить із першої спроби.
Тоді можна спробувати ще раз. Можна попросити про підтримку. Можна скористатися присутністю людей, які в нас вірять. І насамперед можна вчитися вірити у власні можливості.
Джаґоландія, або наш спільний простір
Дівчатка самі вигадали, що наші майстер-класи відбуваються у Джаґоландії, а всі ми — джаґоландки.
Вони також придумали власне слово — «джаґади» — так вони назвали правила, які мали допомогти нам створити спільний, безпечний і комфортний простір.
Протягом цих двох днів можна було багато рухатися, кричати, сміятися, їсти, гратися та бешкетувати. Але згідно з нашими «джаґадами» після всього цього безладу потрібно було також прибрати.
Був час для настільних ігор і розваг. Був час для розмов і обміну історіями. Було також місце для відпочинку.
Дівчатка казали, що час минув дуже швидко, хоча щодня ми проводили разом аж шість годин.
Від «моє» до «наше»
Ще одним чудовим моментом стало те, як змінювалося ставлення дівчаток до спільного частування.
Спочатку кожна приносила перекус лише для себе. З часом, завдяки спільному проведенню часу, розмовам і згуртуванню групи, з цього утворився спільний стіл.
Кожна принесла щось від себе, а згодом усі смаколики стали спільними.
Це невеликий жест, але він добре передає дух цих майстер-класів: ділитися, підтримувати одна одну та будувати стосунки.
Що таке WenDo?
WenDo — це метод асертивності та фізичної й психологічної самооборони. Заняття WenDo доступні для дітей від 7 років.
Це не лише навчання прийомів фізичної самооборони — таких як удари, копняки чи звільнення від захоплень. Це також навчання розпізнаванню власних меж, висловленню незгоди, ухваленню рішень, пошуку допомоги та реагуванню в ситуаціях, які можуть загрожувати нашому відчуттю безпеки.
WenDo також розвиває спроможність діяти, солідарність, сестринство та вміння працювати в групі, водночас створюючи простір для можливості бути собою.
Дівчаткам не потрібно змінюватися, пристосовуватися чи робити щось усупереч власним бажанням, щоб бути прийнятими.
Вони можуть бути собою. Можуть мати власну думку. Можуть казати «ні». Можуть просити про допомогу. Можуть шукати власні способи реагування.
І можуть знати, що їхній голос має значення.
Саме про це були ці майстер-класи: про власний голос, власні межі, спроможність діяти та про те, що сила може мати багато різних форм.
Дякуємо!
Щиро дякуємо Районному будинку культури «Чуби Південні» (Dzielnicowy Dom Kultury „Czuby Południowe”) за гостинність і створення простору, у якому ми змогли провести ці майстер-класи.
Майстер-класи відбулися в межах проєкту «Тупни ногою, крикни, встанови межу», що фінансується в рамках програми Dzielnice Kultury («Культурні райони»), оператором якої є Районний будинок культури «Венґлін» (Dzielnicowy Dom Kultury „Węglin”).
